Я пишаюсь своїм дядьком Василем Івановичем Козланом, тому що це сильна, смілива, мужня, чесна, з великим почуттям справедливості людина. Дуже важко казати про нього: «був», «його звали».

            Василь Іванович запам’ятався мені як зразок турботливого батька, мужнього чоловіка та найкращого дідуся. Багато на його долю випало труднощів, але він завжди залишався життєрадісною та щирою людиною. Дядько Василь виконував свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані, а згодом став головою Української спілки ветеранів Афганістану. Був одним із ліквідаторів пожежі на Чорнобильській атомній електростанції, брав участь у Революції Гідності, а пізніше – в антитерористичній операції на Сході України. Побувавши в «Іловайському котлі», отримав серйозні осколкові поранення та контузію. Після одужання зрозумів, що не може спокійно спостерігати за тим, що відбувається на Україні. Василь знову викликався у добровольці в зону антитерористичної операції, але за станом здоров'я його не взяли...

            Нічого не робити, сидіти, склавши руки, - це було не про нього. Василь Іванович став одним із членів антикорупційної кампанії. А  скільки ще б цей чоловік міг зробити для своєї сім'ї, родини, України…На жаль, у віці 54 років він помер.

            Як важко розуміти те, що більше цієї людини немає, а сім'я, родина та Україна залишились без такого хороброго, сильного, мужнього та дуже хорошого чоловіка. Я пишаюсь тим, що Василь Іванович Козлан це невід'ємна частина моєї родини. Ми повинні знати наших героїв в обличчя і пам’ятати їх.  Як шкода, що стільки слів залишилось несказаними... Цінуйте своїх близьких та пишайтесь ними допоки не стало пізно...
#МояРодинаУнікальна

Григоряк Уляна, учениця групи № 31 ЧПМЛ